Мазепа. Сповідь у зоні краси
- 🎭 МАЗЕПА — естет серед руїн, благодійник із тінню зради
- 🎭 ПЕТРО — цар з комплексами і кров’ю під манікюром
- 🎭 ЗІНА — масажистка, дистриб’ютор реальності
- 🎭 ГОЛОС КАМЕРИ — німий реєстратор постганьби
АКТ I: “Знімемо тінь, підкреслимо вії”
(Мазепа лежить на кушетці. Він говорить без поспіху. Руки складені на грудях. Зіна в кріслі поруч, обгорнута рушником, вмикає ароматерапію.)
МАЗЕПА
Вони всі думають, що я зрадник. Бо що? Бо просто перестав бути рабом.
Бо як тільки ти виходиш із-під московського сапога — вони тобі одразу “тварь”, “йоб*нiй іуда”.
МАЗЕПА
Мене любили… поки я не сказав “ні”. Поки не попросив Україну для України.
А потім — “іуда”, “відступник”… Так, я обрав шведів. І що?
Коли тебе хочуть з’їсти — краще вже вилетіти з тарілки.
ПЕТРО
(із входу)
Ну так не зраджують, п*здець, благородно.
Ти мені цілував руку, свиня, а тепер — у шведській куртці бігаєш!
(З'являється Петро. Шурхіт плаща. Пахне імперським лаком.)
МАЗЕПА
(не відкриваючи очей)
Петре, дорогий, якби ти був не цар, а людина, то зрозумів би:
іноді відступ — це форма самозахисту.
Але ти ж у своїй імперській сраці заблукав ще з дитинства.
ПЕТРО
Пиздш красиво, Яничару.
У тебе що — абонемент на жалість і слава на експорт?
І ти ще маєш наглість не лише жити, а й пілятися?
МАЗЕПА
(не здивуваний)
О, ваша величність. А ти знову за мною стежиш?
Царю, можеш уже сказати: “Я скучив”.
ПЕТРО
(сміється гірко)
Скучив? Та я б тебе власними руками перетворив на крем-бальзам «Зрадник PRO».
Ти віддав мене Карлові, мов рибу зіпсовану. Я тебе годував. І ти мене здав.
Немає гірше гівна, ніж те, яке читає Вергілія і цілує шведа.
МАЗЕПА
(спокійно)
Немає гірше царя, який ховає ножа в усмішці.
Я не тебе зрадив. Я зрадив твою війну.
А ти з мене зробив собаку на повідку!
У Києві я буду, казав. Школи будуй, а сам — тюрми.
Де твої обіцянки, суко в троні?
ПЕТРО
(наближається)
Якби не твоє риляче язиком перед кожним ляхом і шведом —
вже б столиця була тут, а не в твоїй уяві!
(Зіна видихає. Долоня опускається на пульт. В кімнаті стає темно. Камера вмикає нічний режим.)
АКТ II: “Проти блиску — метал”
(Мазепа сидить. Вії блищать. Петро нервово ходить. У руках — скручені документи УПЦ. Зіна стоїть посередині, з феном у руці.)
ПЕТРО
Ти втік, як останній підарас із маніфестом.
МАЗЕПА
Я втік як вільна людина з клітки. А ти лишився — і перетворив її на музей тортур.
ПЕТРО
Я збудував імперію. Ти її — зрікся.
МАЗЕПА
Ти збудував в’язницю. А я написав на стіні: "Я був живий."
ПЕТРО
(стискає кулак)
Я тебе, старий хробак, якщо ще хоч раз... просто тут же, серед аромамасел, закопаю.
МАЗЕПА
(зло усміхається)
Закопай. І напиши: «Тут лежить Іван, який сказав “Ні” до Кремля».
Це вже буде більше, ніж ти залишив у душах.
Я збудував храми, академію, бібліотеки! А ти?
Ти збудував стіну — між пам’яттю і рабством!
(Петро замахується. Зіна перехоплює його руку і бере фен. Вмикає його — шум заглушує голоси героїв.)
ЗІНА
(кричить крізь шум)
Так, історичні сучари. Один — цар-компенсатор, інший — поетичний лицемір.
Вам що, мало крові було? ОБИДВА НАХ*Й!
Вам хочеться жертв? То йдіть у TikTok — там вас уже згадують через дупу і анекдот.
ПЕТРО
А ви, бабо, хто?
ЗІНА
Я — Зіна. І я прибираю після вас.
Що після Батурина, що після болтовні.
І скажу прямо: ти, Петре — бидло і забіяка, якого ніхто не любив,
а ти, Мазепо — ображена дівчинка з політичним дипломом.
А мені — робити пілінг. І прибирати після вашої історії.
І, якщо чесно — я втомилась, що мені знову вибирати:
між царем-гвалтівником і гетьманом-емігрантом.
МАЗЕПА
(знижується, тихо)
От бачиш, Петре... Ніхто з нас не герой. Але я — не твій.
(Камера блимає. Голос говорить урочисто, як на відкритті виставки.)
ГОЛОС КАМЕРИ
“Підозра зафіксована. Позиції збережено.
Історія залишає пляму. Пишемо далі.”
(Темно. Лунає звук пара, що скипає.)
ЗАВІСА.