Кіоск пам’яті та пиздєця
- 🎭 БОГДАН — гетьман, із шаблею в грудях і жовччю в словах
- 🎭 ДАНИЛО ЧАПЛИНСЬКИЙ — слизький як нова політика
- 🎭 ЗІНА — продавчиня, яка не боїться ні минулого, ні тарифів
- 🎭 КАМЕРА — німий свідок, фіксує все, але не втручається
АКТ I: “Черга, що ніколи не рухається”
(Ніч. До кіоску тягнеться неон. До нього підходить БОГДАН, в куртці на флісі, з кавою у руках. Зліва чути наближення: глянцева хода, запах парфумів і недовіри.)
БОГДАН
(оглядає й плює вбік)
Ну от і ти. Живий, сука? Я думав, тебе вже здала на ресайкл історія.
ДАНИЛО
(гладить пальто)
Та ні, мій друже. Я живу в презентаціях. У кластерах, стратегіях, мультиплексах. А ти — у гнівному коментарі на старому форумі.
БОГДАН
(зітхає, ховає руки в кишені)
Мені вже не смішно. Ти мої землі продав, сина скалічив, хутір спалив — а тепер стоїш із кавою, наче святенник на весіллі.
ДАНИЛО
(іронічно)
Ти ж сам хотів революцію. Ну, то тепер маємо стартапи. А повстання — це вже просто маркетинг.
(У віконці з'являється ЗІНА. У неї халат з тигром і очі як фільтр без фільтра.)
ЗІНА
(до них)
Агов, князі єбучої слави! Чи можна мені просто дочекатись кінця зміни без ваших вивержень минулого на плитці біля кіоску?
БОГДАН
(вказуючи на Данила)
Цей падлюка приніс смерть, жлобство і безпам’ятство. І ще вимагає фоловерів!
ДАНИЛО
(запалює сигарету)
А ти просто старий. У тебе ж навіть TikTok не оновлюється. Говориш мовою, якою вже тільки священники проклинають.
(Зіна дістає флягу з шафи.)
ЗІНА
Бляха, я витримала податкову, тричі міняла наклейки на “гаряче” і пережила запуск “Дії”. А тепер маю слухати цей крик фантомів?
(Темно. Камера блимає. Починається запис.)
АКТ II: “Камера 3. Пише все, навіть лайку””
(Кіоск. Зображення — чорно-біле. БОГДАН і ДАНИЛО стоять навпроти. У центрі — ЗІНА. У неї у руках — металева труба. Камера блимає.)
БОГДАН
(кричить до камери)
— Я вимагаю, курва мать, справедливість! Цей ублюдок — паразит на тілі історії. Йому б в морду, та часи вже не ті!
ДАНИЛО
(сміється)
Та ти, Хмелю, — просто обурена бабуся з минулого. Шабля в тебе — не зброя, а симулякр. Пам’ятник своїй нездатності.
БОГДАН
— Я тебе, йобаний дипломат, хоч зараз у калюжі втоплю, якщо ще раз скажеш “рефреймінг сприйняття”.
ЗІНА
ВСЕ! Двоє мудил — одне кіно. Ти, Богдане — згорілий правдоруб. Ти, Даниле — слизьке лайно в обгортці. А я? Я між вами сижу вже сто років. І кожен новий сезон — те саме: хтось обіцяє, хтось обсирає. А мені — чай продавати і купюру з тобою терпіти.
(Пауза. Тиша. Камера повільно zoom-in на обличчя Зіни.)
ЗІНА
(в об’єктив, спокійно)
Пиши, камера. Ніхто з них не герой. Істина — не в піарі, а в тому, хто вранці відкриє кіоск.
Країна — не там, де мітинг. А де хтось прибрав лайно після нього.
КАМЕРА
“Збережено. Пам’ять активна. Символи оновлено.”
ЗАВІСА.